У ході громадського обговорення у формі публічних консультацій від мешканців Полтавської міської територіальної громади надійшли пропозиції щодо перейменування провулку Тюленіна, які після опрацювання робочою групою виносяться на етап голосування: 

• Генерала Удовиченка пров. (Олександр Іванович Удовиченко (1887-1975) – військовий і громадський діяч, генерал-полковник Армії УНР, був одним із керівників військової операції з визволення Полтавщини від російсько-більшовицьких загарбників навесні 1918 р. Військовий радник Симона Петлюри (1917), відзначився у боях за Арсенал у Києві в січні 1918-го. Як згадував Леонід Романюк: «Постійна співпраця О. Удовиченка з Головним Отаманом Симоном Петлюрою перейшла в особисту дружбу… І хоч Головний Отаман не раз пропонував О. Удовиченкові високі відповідальні військові посади, він завжди ухилявся від  пропозицій, воліючи становище на бойових фронтах в ролі командира дивізії чи групи». Командував Третьою залізною стрілецькою дивізією, що вважається однією з найбільш боєздатних частин Армії УНР. Член Вищої військової ради УНР (із 1921-го).У 1924-му емігрував до Франції. Очолював Товариство вояків УНР в еміграції. Віце-президент УНР в екзилі (1954-1960).У книзі «Україна у війні за державність» (1954) Олександр Удовиченко із сумом констатував: «Уже другий рік Українська Армія виконувала роль авангарду Європи в боротьбі з інтернаціоналом. Але виконувала цю роль самотньо, заливаючись кров’ю, в таких тяжких обставинах, в яких рідко які-небудь армії перебували… Держави Антанти в своїй політиці зробили велику помилку, поставившись вороже до України. Ця помилка дала себе відчути в 1920 році, коли Червона Армія кинулася на Польщу; вона дає знати себе й зараз і буде загрозою для мирного життя народів у майбутньому. Лише шляхом відновлення незалежної Української Держави Європа може позбутися від постійної загрози з боку совєтського імперіалізму». Помер 19 квітня 1975-го у Франції (м. Ментенон).  Вноситься керівником  Полтавського офісу Українського інституту національної пам’яті  з метою належного виконання ст.5 п.4 «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті»).
• Дмитра Павличка пров. (Дмитро Васильович Павличко (1929- 2023) – український поет, перекладач, літературний критик, публіцист, громадсько-політичний діяч -  шістдесятник. Герой України (2004). Головний редактор українського журналу іноземної літератури «Всесвіт». Один із організаторів Народного руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. У 1990-1994, 1998-1999, 2005-2006 роках народний депутат України.  Неодноразово приїжджав із виступами до Полтави. У літературному доробку Дмитра Павличка – поетичні збірки "Любов і ненависть" (1953 р.), "Моя земля" (1959 р.), "Правда кличе!", "Чорна нитка" (1958 р.), "Бистрина" (1959 р.), "Днина" (1960 р.), "Пальмова віть" (1962р.), "Пелюстки і леза" (1964р.), "Хліб і стяг", "Гранослов" (1968 р.), "Сонети подільської осені" (1973 р.), "Таємниця твого обличчя" (1974 р., 1979 р.), "Спіраль" (1984 р.), "Задивлений у будущину", "Поеми й притчі", "Вибрані вірші" (1986 р.), "Покаянні псалми" (1994 р.), "За нас" (1995 р.), "Золоте ябко" (1998 р.), "Ностальгія" (1998 р.), "Засвідчую життям" (2000 р.), "Наперсток" (2002 р.), "Рубаї" (2003 р.), "Сонети" (2004 р.), "Не зрадь" (2005 р.), "Три строфи" (2007 р.), "Аутодафе" (2008 р.)... Дмитро Павличко – автор відомих пісенних текстів :  "Впали роси на покоси", "Лелеченьки", "Пісня про Україну", "Долиною туман тече", "Явір і яворина", "Я стужився, мила, за тобою", "Дзвенить у зорях небо чисте", "Розплелись, розсипались".  А пісня "Два кольори"  стала улюбленою  народом).