Перейменування провулку Крилова в місті Полтава

У ході громадського обговорення у формі публічних консультацій від мешканців Полтавської міської територіальної громади надійшли пропозиції щодо перейменування провулку Крилова, які після опрацювання робочою групою виносяться на етап голосування: 

• Пров. Миколи Арандаренка. Микола Іванович Аранда́ренко (1795-1867)  —  український історик, статистик, етнограф, краєзнавець Полтавщини. Походив із  козацького старшинського роду. У 1840/1850-х роках займав посаду управителя  Полтавської палати державних маєтностей. Автор фундаментальної праці «Записки про Полтавську губернію» (ч. 1—3, Полтава, 1848—1852), в якій висвітлюється історія  Полтавщини з найдавніших часів, адміністративно-політичний устрій, історія державних установ XVII—XVIII століть, подаються відомості про природу, розвиток сільького господарства, промисловості, ремесел, торгівлі; вміщено цінні етнографічні та фольклорні матеріали. Зокрема, у  другій частині (1849) широко представлені фольклорні та етнографічні матеріали — думи (6 текстів), історичні (8), чумацькі, ліричні, побутові, календарно-обрядові пісні (зокрема купальські, великодні, різдвяні, веснянки та ін.), народні думи, казки, приказки, описи народних ігор, весільних обрядів, відомості про житло, одяг, народні промисли, ремесла тощо. Праця Миколи Арандаренка має неабияку наукову цінність як джерело для вивчення історичного минулого Полтавщини. Цивільний губернатор в Архангельську (1856-1863).
• Пров. Родини Чижевських. Павло Іванович Чижевський (1860-1925) народився в Гадячі, з 1905 по 1918 рік проживав у Полтаві, де був одним із організаторів і провідників Полтавської Громади Товариства українських поступовців. Став членом правління, а згодом і директором головного фінансового центру представників місцевого середнього бізнесу – Полтавського Товариства Взаємного Кредиту. Депутат Державної думи Росії, член Центральної Ради, двічі був Полтавським губернським комісаром УНР, склав проект Конституції незалежної України, був міністром фінансів в уряді УНР. У 1920–1921 рр. Павло Іванович був одним з небагатьох, хто представляв Україну на засіданнях Ліги Націй. У листуванні з політичними діячами він чітко викладає своє бачення української державності: «... під громадянином-українцем розуміється кожен мешканець етнографічної України, який визнає: суверенну незалежність Соборної України в її етнографічних межах!» В еміграції заснував Український клуб у Женеві. Розробив спеціальну модель вітряної турбіни — прообраз сучасних вітряків-генераторів вітрової енергії. Мав синів: Григорія – міністра внутрішніх справ УНР, губернського комісара Української Центральної Ради та Директорії УНР на Полтавщині, учасника Другого Зимового походу Армії УНР, та Миколу  –  підполковника Артилерії Армії Української Народної Республіки, науковця – професора-металурга, завідувача новоутвореної ливарної кафедри на металургійному факультеті. Він сприяв відкриттю в Польській Гірничій академії окремого факультету ливарної справи у 1951 році і став його першим деканом. Колишній військовик Армії УНР за час викладацької роботи керував більш ніж сотнею захистів інженерних та магістерських робіт, опублікував 47 книг, у тому числі 7 підручників. Науковець також займався коксохімією та ливарним виробництвом, технологією тепла й пального.  Вноситься з метою виконання ст.5 п.4 «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX ст..»).