У ході громадського обговорення у формі публічних консультацій від мешканців Полтавської міської територіальної громади надійшли пропозиції щодо перейменування вулиці Толстого, які після опрацювання робочою групою виносяться на етап голосування: 

• Вул. Василя Доманицького. Василь Миколайович  Доманицький  [псевд.: Вітер, Звенигородець, Колодянин, та ін..; 1877, с. Колодисте Черкаської обл. – 1910, м. Аркашон, Франція; похований в с. Колодисте] – літературознавець, історик, фольклорист, етнограф, археолог, бібліограф, перекладач, журналіст, громадсько-політичний діяч, кооператор. Фундатор поточної статистики друку України. Дійсний член Київського товариства грамотності (з 1900 р.), Історичного товариства імені Нестора-Літописця (1900), Київського культурно-освітнього товариства «Просвіта» в пам’ять Тараса Шевченка (1906), Бібліографічної комісії Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (1908). Один з ініціаторів створення Всеукраїнської учительської спілки – професійної української організації вчителів і діячів народної освіти (1905). Учень історика В. Антоновича. Народився в багатодітній сім’ї священика. У Києві закінчив Четверту чоловічу гімназію (1895), історико-філологічний факультет Університету св. Володимира (1900). Учителював у Київській приватній гімназії Г. Валькера. Співзасновник видавництва «Вік» (1898), що видавало белетристику і популярні книжки різної тематики українською мовою. Фактичний редактор друкованого органу парламентської фракції українців у Другій Державній Думі «Рідна Справа – Думські Вісті» (1907). Плідно співпрацював з тогочасними українськими провідними періодичними і продовжуваними  виданнями: «Літературно-науковим вістником», «Киевской стариной» (з 1907 р. – «Україна»), «Записками Наукового товариства імені Шевченка», газетами «Рада», «Нова громада», «Громадська думка», «Діло» та ін. Як учений, представник прогресивної української інтелігенції відстоював ідеї. У своїх статтях і брошурах доступно роз’яснював засади кооперації, кредитних спілок, наголошував на необхідності ведення просвітницької роботи, створення загальнодоступних бібліотек. Власним коштом у рідному селі збудував двоповерховий Народний дім зі сценою для вистав та залою для читання, де щовечора на його лекції збиралося по 300–400 осіб. За активну громадську й агітаційну діяльність серед селян, під приводом, що В. Доманицький «увійшов в конфлікт з адміністрацією і особливо з місцевою поліцією при захисті селян від поміщицьких утисків», його в 1907 р. було засуджено до 3-х років заслання на Північ. У зв’язку з важкою хворобою (туберкульоз легень) та завдяки клопотанням друзів вирок було змінено і В. Доманицькому надали дозвіл на лікування за кордоном, без права повернення на батьківщину протягом трьох років. Спершу він безуспішно лікувався на курорті  в м. Закопане (Польща), згодом перебрався до м. Аркашон (Франція), де помер через два тижні після отримання повідомлення про «помилування». В. Доманицький здобув визнання як різнобічний учений з енциклопедичними знаннями.  Учений ґрунтовно знав джерела з фольклору та етнографії. Учений уклав перший український словник іншомовних слів «Словарик. Пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів» (1906); редагував працю М. Аркаса «Історія України-Руси» (1908), Редактор першого повного «Кобзаря» Тараса Шевченка (1907, 2-ге вид. — 1908, 3-тє — 1910), автор багатьох праць з історії України, редактор «Історії України-Русі» Миколи Аркаса. Організатор кооперації на Київщині та автор низки брошур з питань кооперації.   Доцільно повернути попередню назву цій вулиці.
• Вул. Джеймса Мейса. Джеймс Ернест Мейс (англ. James Earnest Mace; 18 лютого 1952, Маскогі, Оклахома, США — 3 травня 2004, Київ, Україна) — американський історик, політолог, публіцист, дослідник Голодомору в Україні, упорядник звіту комісії Конгресу США з вивчення Голодомору 1932—1933 років, професор Києво-Могилянської академії. У 1980-х роках - один з небагатьох вчених неукраїнського походження, що досліджував історію України. 1993 року переїхав в Україну. Автор понад 100 статей та колонок для газети «День». Запропонував запалювати свічки в знак пам’яті за померлими від Голодомору. 2005 року посмертно нагороджений орденом Князя Ярослава Мудрого.
• Вул. Полку «Азов». На  честь воїнів окремого загону (полку) спеціального призначення «Азов», які з 2014 року боронять Україну від російських загарбників.