платформа електронної демократії
Вгору
Електронне Обговорення НПА
Громадське обговорення щодо перейменування вулиць Танцорова, Живова, Макаренка, А. Чехова, Агрономічна, Бригадна, Ю. Гагаріна, Достоєвського, М. Глінки, М. Ломоносова, Пушкіна, Л. Толстого, Чалдаєва
Created with Sketch.
01 червня 2022
Час вийшов
Автор:
Тернопільська міська рада

Розпорядженням міського голови від 26.04.2022 року №100 «Про створення комісії з питань найменування (перейменування) вулиць та інших об’єктів, які містять російське походження» створено комісію з питань найменування (перейменування) вулиць та інших об’єктів, які містять російське походження.

Назви, що пропонується присвоїти об’єктам права власності:

  1. Вулиця Танцорова - вулиця Старий Поділ
  2. Вулиця Живова - вулиця Торговиця
  3. Вулиця Макаренка  - вулиця Іванни Блажкевич.
  4. Вулиця А. Чехова - вулиця Олени Теліги
  5. Вулиця Агрономічна - вулиця Дарії Віконської
  6. Вулиця Бригадна - вулиця Омеляна Пріцака
  7. Вулиця Ю. Гагаріна - вулиця Івана Гавдиди
  8. Вулиця Достоєвського - вулиця Ілярія Бриковича
  9. Вулиця М. Глінки - вулиця Миколи Леонтовича
  10. Вулиця М. Ломоносова - вулиця Князя Святослава
  11. Вулиця Пушкіна - вулиця Захисників України
  12. Вулиця Л. Толстого - вулиця Євгена Мєшковського
  13. Вулиця Чалдаєва - вулиця Любомира Гузара

Суб’єкти, що внесли пропозицію щодо присвоєння об’єкту права власності імені фізичної особи, ювілейної чи святкової дати, назви або дати історичної події: міський голова Сергій Надал на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27.04.22 №380 «Про розгляд петиції».

Термін, місце, час проведення заходів з громадського обговорення, акредитації представників засобів масової інформації, реєстрації учасників: в зв’язку з воєнним станом на території України, громадське обговорення проводиться шляхом надання пропозицій у формі електронної консультації та у письмовій формі.

Термін громадського обговорення: 30 днів з дня оприлюднення інформаційного повідомлення про проведення громадського обговорення.

Поштова адреса та адреса електронної пошти, номер телефону, термін і форма для подання пропозицій (зауважень): пропозиції та зауваження подаються через портал «Електронні консультації та обговорення» за посиланням , а також через відділ звернень Тернгопільської міської ради за адресою м. Тернопіль, вул. Листопадова, 6 із зазначенням прізвища, імені, по-батькові та адреси особи, яка їх подає.

Ініціатор:
Тернопільська міська рада
Created with Sketch. 6275 переглядів
269 правок
Переглянути правки
Категорії
Проект нормативно-правового акту

Розпорядженням міського голови від 26.04.2022 року №100 «Про створення комісії з питань найменування (перейменування) вулиць та інших об’єктів, які містять російське походження» створено комісію з питань найменування (перейменування) вулиць та інших об’єктів, які містять російське походження.

Підстави та порядок присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій визначені Законом України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій» від 24.05.2012  № 486-VI (далі – Закон).

Відповідно до ст.6 зазначеного Закону до подання про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій необхідно додати узагальнені зауваження та пропозиції, що надійшли під час громадського обговорення.

Порядок проведення громадського обговорення затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2012 №989 «Про затвердження Порядку проведення громадського обговорення під час розгляду питань про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності, які за ними закріплені, об’єктам права власності, які належать фізичним особам, імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій»

На підставі вищевикладеного, Тернопільською міською радою подається для оприлюднення та громадського обговорення відповідна інформація.

Найменування об’єктів права власності, які пропонуюється перейменувати:

Вулиця Танцорова 

Вулиця Живова

Вулиця Макаренка 

Вулиця А. Чехова

Вулиця Агрономічна

Вулиця Бригадна

Вулиця Ю. Гагаріна

Вулиця Достоєвського

Вулиця М. Глінки

Вулиця М. Ломоносова

Вулиця Пушкіна

Вулиця Л. Толстого

Вулиця Чалдаєва

Назви, що пропонується присвоїти об’єктам права власності:

  1. Вулиця Танцорова - вулиця Старий Поділ
  2. Вулиця Живова - вулиця Торговиця
  3. Вулиця Макаренка  - вулиця Іванни Блажкевич.
  4. Вулиця А. Чехова - вулиця Олени Теліги
  5. Вулиця Агрономічна - вулиця Дарії Віконської
  6. Вулиця Бригадна - вулиця Омеляна Пріцака
  7. Вулиця Ю. Гагаріна - вулиця Івана Гавдиди
  8. Вулиця Достоєвського - вулиця Ілярія Бриковича
  9. Вулиця М. Глінки - вулиця Миколи Леонтовича
  10. Вулиця М. Ломоносова - вулиця Князя Святослава
  11. Вулиця Пушкіна - вулиця Захисників України
  12. Вулиця Л. Толстого - вулиця Євгена Мєшковського
  13. Вулиця Чалдаєва - вулиця Любомира Гузара

Суб’єкти, що внесли пропозицію щодо присвоєння об’єкту права власності імені фізичної особи, ювілейної чи святкової дати, назви або дати історичної події: міський голова Сергій Надал на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27.04.22 №380 «Про розгляд петиції».

Термін, місце, час проведення заходів з громадського обговорення, акредитації представників засобів масової інформації, реєстрації учасників: в зв’язку з воєнним станом на території України, громадське обговорення проводиться шляхом надання пропозицій у формі електронної консультації та у письмовій формі.

Термін громадського обговорення: 30 днів з дня оприлюднення інформаційного повідомлення про проведення громадського обговорення.

Поштова адреса та адреса електронної пошти, номер телефону, термін і форма для подання пропозицій (зауважень): пропозиції та зауваження подаються через портал «Електронні консультації та обговорення», а також через відділ звернень Тернгопільської міської ради за адресою м. Тернопіль, вул. Листопадова, 6 із зазначенням прізвища, імені, по-батькові та адреси особи, яка їх подає.

Термін і спосіб оприлюднення результатів громадського обговорення: після отримання пропозицій та проведеного аналізу відбудеться оприлюднення результатів громадського обговорення на сайті Тернопільської міської ради : ternopilcity.gov.ua.

 
Вул. Агрономічна – Дарії Віконської (1895, Вюрцбург, Німеччина – 1945, Відень, Австрія) – українська письменниця, публіцистка, літературний і мистецький критик, перекладачка, громадська-культурна діячка. Справжнє ім’я та прізвище – Кароніна-Іванна Федорович-Малицька. По матері – німкеня, батько – Владислав Федорович, відомий діяч в Галичині. Належить до таких представниць українського письменства, як Марко Вовчок, Олена Теліга, Наталена Королева: виросла в чужій культурі, але потім вивчила українську мову і сприйняла для себе повністю українство. З 1917 – у Тернополі, де перед заміжжям перейшла в греко-католицьку віру. Її чоловік – викладач укр гімназії, поручник УГА, 1938 обраний від укр. блоку сенатором Польщі; в кінці 1939 заарештований органами НКВС і загинув в ув’язненні. Авторка різножанрових творів. Учасниця літературно-мистецького процесу у Львові. Зналася з діячами націоналістичного руху. Єдиний український літератор, що у 1920–1930-ті проживав у Тернополі (також у с. Шляхтинці неподалік міста). Перед арештом офіцерами СМЕРШ викинулася з вікна, але не загинула; померла через кілька місяців.
Вул. Достоєвського – Ілярія Бриковича (03.11.1881, Тернопіль – 1942, Росія) – гімназійний професор, освітній і громадський діяч. Походив з давньої тернопільської міщанської родини. Навчався у Львівському і Віденському ун-тах. У 1905–1930 викладав в укр. державній гімназії в рідному місті. У час ЗУНР – заступник повітового комісара. Потім з УГА був у Наддніпрянській Україні, мав звання четаря. Брав активну участь у громадському житті, входив до керівних органів багатьох укр. товариств. «Мабуть ніхто з Тернополя не мав тієї пошани, якою ще за життя втішався проф.. Брикович» (історик Тернополя Б. Остап’юк). Заарештований органами НКВС і загинув в ув’язненні. Досі ніяк не вшанований у Тернополі, в якому так багато прислужився для розвитку українства.
Вул. ТолстогоЄвгена Мєшковського (13.02.1882, Київ – 06.07.1920, Тернопіль) – генерал-хорунжий Армії УНР, полковник УГА. Походив з козацького роду. Професійний військовий. Служив 1918 у гетьманській армії. В Тернополі 9 листопада 1918 Президент ЗУНР Є. Петрушевич затвердив його начальником Начальної команди (штабу) УГА; цей штаб був у Бережанах. Розробив організаційну структуру УГА і зреалізував її. Від весни 1919 воював у Армії УНР. Важно поранений в бою на передовій лінії під Чорним Островом. Помер у Тернополі. Похований на Микулинецькому цвинтарі. В Україні є могили лише двох генералів Армії УНР: Є. Мєшковського в Тернополі і Василя Тютюнника в Рівному (там давно вже є вулиця цього генерала).
Вул. ГагарінаІвана Гавдиди (20 вересня 1966 року в селі Саранчуки нині Тернопільського району Тернопільської області). Закінчивши школу, 1983 року вступив на природничий факультет Тернопільського педагогічного інституту. У 1985—1987 роках служив в армії у місті Овруч Житомирської області. Під час навчання в інституті І. Гавдида розпочав громадську діяльність: брав участь у акціях студентської непокори у 1990—1991-х роках, був одним із засновників Товариства української мови імені Тараса Шевченка, Тернопільського товариства «Вертеп». Член Пласту від 1990 року. Перший станичний станиці Бережани та організатор підготовчого куреня УПЮ імені Дмитра Мирона-Орлика. 1992 року І. Гавдида був у числі співзасновників Пластового Куреня «Вовча Ліга». Від 1992 року — курінний «Вовчої Ліги», від 1997 року — Голова Ради Честі Пластового Куреня «Вовча Ліга», від 1997 року — голова Станичної Ради станиці Тернопіль. Багаторічний комендант пластових таборів та вишколів. 1995 р. вступив у ряди Конгресу Українських Націоналістів, а згодом очолив Тернопільську обласну організацію КУН. Був членом Центрального Проводу КУН, одночасно був членом Головного Проводу ОУН. У 2000 р. на Х Великому Зборі ОУН Гавдиду обрали заступником Голови Проводу ОУН. 1998 р. Іван став одним із ініціаторів створення Молодіжного Конгресу Українських Націоналістів, з якого вже у 2001 році утворюється Молодіжний Націоналістичний Конгрес. 2001 р. його обрали директором Центру національного відродження імені Степана Бандери в Києві. У 2002 р. обраний депутатом Тернопільської обласної Ради від Бережанського виборчого округу. Був керівником фракції «Наша Україна» в обласній Раді. Від 2002 р. І. Гавдида був заступником голови Тернопільської обласної організації Українського Народного Руху (з 2003 року — Української народної партії). Він автор багатьох статей та публікацій. Був одним із редакторів «Бюлетеня Проводу ОУН», лектором Міжнародного республіканського інституту. Учасник і організатор багатьох патріотичних заходів у різних регіонах України. 30 серпня 2003 року Гавдида трагічно загинув у Києві.           
Вул. Ломоносова –  Князя Святослава (Святослав Хоробрий) (близько 931–972) – великий князь київський (964–972 рр.), єдиний син Ігоря та Ольги. Уславився перш за все як відважний воїн і талановитий полководець. Повернув до складу Київської держави племінне княжіння в’ятичів (964 р.), розгромив Хозарський каганат (965–968 рр.), вів війни на Північному Кавказі й переміг племена ясів та касогів. Вів активну політику щодо Візантії. Здійснив два Балканські походи в 968 та 969–971 рр. Сприяв зміцненню центральної влади і її зосередженню в руках великого князя. Здійснив адміністративну реформу, посадивши своїх синів намісниками в Києві (Ярополка), стольному граді деревлян Овручі (Олега) та Новгороді (Володимира). Протягом 964–968 рр. князь Святослав повернув до складу Київської Русі племінне князівство в’ятичів; розгромив Волзьку Булгарію; завдав поразки Хозарському каганату й оволодів його столицею містом Ітіль; поширив свій вплив на Північний Кавказ, підкоривши племена ясів і касогів. У 968 р. здійснив перший Балканський похід до Болгарії. Допоміг візантійцям придушити повстання болгар. Спробував залишитися в Болгарії, але візантійці, намагаючись перешкодити цьому, нацькували на Київ печенігів. Повернувся додому і звільнив Подніпров’я від печенігів. У 969–971 рр. здійснив другий Балканський похід до Болгарії, який завершився поразкою Святослава. У березні 972 р, загинув на дніпровських порогах, потрапивши в засідку печенігів.
Вул. Бригадна - Омеляна Пріцака (7.IV.1919–29.V.2006) – український та американський тюрколог-мовознавець, історик. Один із засновників і 1-й директор Українського наукового інституту Гарвардського університету (1973–1989), 1-й директор Інституту сходознавства НАН України (1991–1999), співзасновник Міжнародної асоціації україністів (1989), президент Міжнародного товариства з вивчення мов, культури й історії угро-фінських та алтайських народів, доцент і професор Ґеттінґенського, Гамбурзького, Вашинґтонського, Гарвардського і Київського університетів. Народився на Львівщині, дитинство і юність провів у Тернополі, де жив на вул. Глиняній. У 1928–1936 рр. навчався у першій Тернопільській гімназії, саме тут став свідомим українцем і почав займатися наукою. Навіть у радянський період, перебуваючи в діаспорі, формально як турист, приїжджав до Тернополя. Зі здобуттям Україною незалежності повернувся на Батьківщину. Працював і похований у Києві.
Вул. ЧеховаОлени Теліги - (8 (21) липня 1906— 22 лютого 1942) — українська поетеса, публіцистка, літературна критикиня, та провідна діячка ОУН. Відповідно до українського законодавства належить до борців за незалежність України у XX столітті.
У 1918 році, Олена Теліга разом з родиною переїхала до Києва. Тут навчалася в Жіночій гімназії Олександри Дучинської. 4 листопада 1920 її батько, професор Київського політехнічного інституту та директор Департаменту водних, шосейних і ґрунтових доріг Міністерства шляхів уряду УНР, разом з урядом був евакуйований на територію Польщі до міста Тарнів З липня 1922 родина О.Теліги оселилася в Подєбрадах у Чехословаччині. ЇЇ батько на той час був ректором Української господарської академії. Тут О.Теліга ввійшла до середовища молодих українських поетів та інтелектуалів, колишніх вояків Армії УНР. У 1922 — 23 роках О.Теліга навчалася на Українських матуральних курсах у Подєбрадах, після закінчення яких отримала «матуру», документ, що давав право вступу до вищої школи. У 1923—1929 О.Теліга навчалася на історико-філологічному факультеті Українського високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова в Празі.
У Подєбрадах Олена, разом з Михайлом Телігою, студентом Української господарської академії, взяла участь у танцювальній групі Василя Авраменка в 1925—1927 рр. Разом вони відвідували також аматорський драматичний гурток. 1 серпня 1926 вони одружилися. 1928 році, О.Теліга розпочала літературну діяльність, друкувалася в «Літературно-науковому вістнику» (1922—1932), що в той час виходив у Львові під редагуванням українського філософа Дмитра Донцова, що відіграв важливу роль у формуванні націоналістичного світогляду О.Теліги. Саме в Чехії відбулося її становлення як поетеси, публіцистки-літературознавиці.
Протягом 1939—1941 років, О.Теліга перебувала в Кракові. Тут, у грудні 1939, зустрілася з давнім знайомим Олегом Кандибою(О. Ольжичем), який входив до складу Проводу Українських Націоналістів. На запрошення О.Ольжича, О.Теліга вступила в ОУН, де активно працювала в Культурній референтурі Проводу ОУН, якою О.Ольжич керував. Тісно О.Теліга співпрацювала із краківською «Просвітою». А 22 жовтня 1941 року, О.Теліга прибула до окупованого німецькою армією Києва. У Києві Олена Теліга очолила створену з ініціативи О.Ольжича Спілку українських письменників (на вулиці Трьохсвятительській, 23, тепер Десятинна, 9), відкрила пункт харчування для своїх соратників, співпрацювала з редакцією газети «Українське слово» (редактор Іван Рогач), що знаходилася на Бульварно-Кудрявській вулиці, 24, редагувала тижневик «Літаври» — літературно-мистецький додаток до газети «Українське слово». Також О.Теліга увійшла до складу Української Національної Ради у Києві.
7 лютого 1942 року, гестапо почали арешти українських націоналістів. О.Ольжич вимагав, щоб О.Теліга залишила Київ, але вона категорично відмовилася й зосередила всю роботу в Спілці українських письменників. Місце та дата загибелі поетеси та її чоловіка невідомі, але оскільки у лютому відбувались масові розстріли у Бабиному Яру, то 21-22 лютого 1942 року прийнято вважати днем пам'яті Олени Теліги, її чоловіка та інших членів ОУН, розстріляних нацистами в Бабиному Яру.
Вул. Пушкіна – вул. Захисників України. Відкритий воєнний напад Росії на Україну початий о 3:40 24 лютого 2022 року. Президент рф в.путін оголосив про «спеціальну воєнну операцію» з метою нібито «демілітаризації та денацифікації України». Уже за кілька хвилин почалися ракетні удари по всій території України, у тому числі неподалік від Києва. Російські війська вдерлися до України поблизу Харкова, Херсона, Чернігова, Сум, увійшовши з Росії, Білорусі й тимчасово окупованого Росією Криму. Разом з Росією війну проти України фактично веде Білорусь: із прикордонних районів завдають ракетних ударів по території України, здійснюють вильоти бойової авіації для завдання ракетно-бомбових ударів по території України, відбувається передислокація війська та його забезпечення. Вторгнення є частиною російсько-української війни, розв'язаної Росією 2014 року. Російське вторгнення наразилося на жорсткий опір, його лінії постачання стали вразливі, а українська армія спрацювала краще, ніж передбачалося, бойовий дух українців лишався високий.  
Завдяки спротиву української армії та сил самооборони вже в перші дні агресії російська армія зазнала значних втрат у живій силі та техніці. Бойовий дух захисників і національна ідентичність українців лише зміцнилися на тлі невдач окупантів.
Наш обов’язок – зупинити їх. Щоб вижити. Щоб вижили наші сім’ї. Щоб вижила Україна. Щоб вижила Європа і Світ.
Вул. Глінки – Миколи Леонтовича (13.12.1877 с. Монастирок. Немирівський р-н, Вінницька обл. – 23.01.1921, Марківка, Теплицький р-н, Вінницька обл.) - український композитор, хоровий диригент, піаніст, педагог, збирач музичного фольклору, громадський діяч. Автор широковідомих хорових обробок українських народних пісень «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть», «Ой з-за гори кам'яної» та інших. Його обробка «Щедрика» відома у всьому світі як різдвяна колядка «Carol of the Bells». 1898 закінчив Кам'янець-Подільську духовну семінарію, де вивчав теорію музики та хоровий спів, опанував скрипку, фортепіано, деяку духові інструменти, почав обробляти народні мелодії, беручи за взірець обробки М. Лисенка.
Вул. Танцорова – Старий Поділ - Старовинний Поділ — південно-західна низинна частина старого міста, що прилягала до надсеретянських боліт (нині тут гідропарк «Топільче»), тягнулася долом на південь від Надставної церкви. Згодом утворилися вулиці Подільська Нижча і Подільська Вища, які тягнулися майже паралельно. Поділ заселяли люди різних національностей і занять — переважно ремісники, поденні робітники і міщани-хлібороби. В описі міста, складеному комісаріатом поліції міста Тернополя наприкінці 1920-х років, у четвертій дільниці міста (Поділ і прилеглі вулиці) проживало близько 80 % євреїв — торговців птицею, кіньми, прядивом та іншими товарами. На Подолі жило також чимало євреїв, тому саме тут була старовинна синагога оборонного типу.
Вул. ЖивоваТорговиця. Історична назва вулиці, містить згадку про її торгівельне минуле.
Вул. ЧалдаєваПатріарха Любомира Гузара – народився Любомир Гузар 26 лютого 1933 року в родині Ярослава Гузара та Ростислави Демчук у Львові, де закінчив народну школу та перший клас гімназії. У 1944 році сім’я його батьків виїхала до Австрії: у місті Зальцбург продовжив навчання в українській гімназії, а переїхавши у 1949 в США, закінчив середню освіту в Малій духовній семінарії (St. Basil College Seminary) в м. Стемфорді (штат Коннектикут, США). Був членом «Пласту». Капелан молодечих таборів Спілки Української Молоді (СУМ) у м. Елленвілі (штат Нью Йорк, США). Студіював філософію в Колегії св. Василія та в 1954 році здобув ступінь бакалавра. У 1958 році, як вихованець Великої духовної семінарії святого Йосафата, одержав ліцензіат богослов’я. 30 березня того ж року владика Амвросій Сенишин висвятив Любомира Гузара на священика для служіння в Стемфордській єпархії. У 1958–1959 роках працював вчителем і префектом у Стемфордській духовній семінарії святого Василія, а також служив у м. Кергонксоні (штат Нью-Йорк, США) як душпастир оселі «Союзівка» Українського народного союзу та виховної оселі Спілки української молоді Америки в м. Елленвілі (штат Нью-Йорк, США). З 1965 року — настоятель парафії Пресвятої Трійці в м. Кергонксоні (штат Нью-Йорк, США). У Фордгамському університеті Нью-Йорка продовжував навчання, вивчаючи філософію. У 1967 році здобув ступінь магістра. В 1969 році переїхав до Рима для продовження богословських студій, які завершив ступенем доктора богослов’я в 1972 році. У 1972 році вступив до монастиря Святого Теодора (монахів Студійського уставу) в Гроттаферрата (Італія). У 1973–1984 роках викладав у Папському місійному університеті «Урбаніана» в Римі, виконував різні доручення Патріарха Йосифа Сліпого. 2 квітня 1977 року в монастирі Студійського уставу в м. Кастель-Гандольфо, поблизу Рима, був висвячений Патріархом Йосифом Сліпим та співсвятителями — владикою Іваном Прашком, титулярним єпископом Зигрісу, та владикою Ісидором Борецьким, єпархом Торонтським, на єпископа. У 1978 році Патріарх Йосиф призначив єпископа Любомира Гузара архимандритом монастиря Святого Теодора, а також відповідальним за монастирі Студійського уставу за межами України. З 1984 до 1991 року — протосинкел Львівської архиєпархії в Римі (Італія). У 1993 році разом зі всією спільнотою з м. Гроттаферрата (Італія) повернувся на рідну землю. Владика Любомир Гузар, після повернення з довготривалої еміграції зі США, мешкав у передмісті Львова — селі Зимна Вода на вул. Сірка. У 1993–1994 роках служив духівником у Львівській духовній семінарії Святого Духа. У 1995 році спільнота осіла у своєму монастирі Святого Теодора Студита в с. Колодіївка на Тернопільщині. 14 жовтня 1996 року, у зв’язку з поганим станом здоров’я Кардинала Мирослава-Івана Любачівського, Синод Єпископів УГКЦ обрав Блаженнішого Любомира єпископом-помічником Глави Української Греко-Католицької Церкви з делегованими правами. З 14 грудня 2000 (день смерті блаженнішого Мирослава Івана кардинала Любачівського) виконував обов’язки Апостольського адміністратора УГКЦ. 26 січня 2001 року на Надзвичайному Синоді Єпископів УГКЦ вибраний Верховним Архиєпископом Української Греко-Католицької Церкви. 26 січня 2001 року Папа Римський Іван Павло II затвердив цей вибір. 21 лютого того ж року Любомир Гузар став Кардиналом Католицької церкви з титулом Святої Софії на Віа Боччеа у м. Рим (Італія). 21 серпня 2005 року проголошено перенесення осідку Глави УГКЦ зі Львова до Києва, а титул Блаженнішого Любомира змінився на «Верховний Архиєпископ Києво-Галицький». 10 лютого 2011 року на прес-конференції в Києві Блаженніший Любомир повідомив про те, що цього дня Папа Венедикт XVI прийняв його зречення з уряду Верховного Архиєпископа УГКЦ. Відповідне прохання до Святішого Отця Глава УГКЦ подав, коли йому виповнилося 75 років. «Я не повинен бути провідником — настає час, коли потрібно передати важелі людям, у яких більше сили. Навіть фізичної. Вони повинні далі бачити», — заявив Блаженніший Любомир Гузар на прес-конференції у Києві, пояснивши свій крок станом здоров’я. Однак, і після свого зречення продовжив займатися активною громадською діяльністю, зокрема був учасником Ініціативної групи «Першого грудня». Блаженніший Любомир Гузар нагороджений чотирьма державними вищими нагородами: Орденом князя Ярослава Мудрого III ступеня, Орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня, Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня та Орденом «За заслуги» III ступеня. Помер Блаженніший Любомир Гузар, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, 31 травня 2017 року у с. Княжичі, поблизу м. Києва. Похований у м. Києві в крипті Патріаршого собору Воскресіння Христового. У заупокійній Архиєрейській літургії взяли участь понад 600 священнослужителів з різних єпархій України, а також з-за кордону.
Вул. Макаренка – Іванни Блажкевич - Народилася 9 жовтня 1886 року в с. Денисові Козівського району. Закінчила екстерном Львівську учительську семінарію 1920 р. Тривалий період працювала вчителькою і вихователькою дитячих садків у галицьких селах, вела активну громадську роботу серед жінок і молоді. 1938 року була важко пацифікована польськими шовіністами. У вересні 1939 року обиралась депутатом Народних Зборів Західної України. В 1941 — 43 рр. була директором с/г школи Виступала в різних жанрах дитячої літератури: поезії, драматургії. Вийшли з друку її збірки «Подоляночка», «Прилетів лелека», «Чи є в світі щось світліше», «Прилетіла ластівочка». Збирала пісні, афоризми, етнографічні матеріали. Була ініціатором створення Денисівського краєзнавчого музею. Померла 2 березня 1977 року в с. Денисові.
РЕЗУЛЬТАТИ ОБГОВОРЕННЯ НПА
Created with Sketch.
Скоро
Оцініть нормативно-правовий акт в цілому