У ході громадського обговорення у формі публічних консультацій від мешканців Полтавської міської територіальної громади надійшли пропозиції щодо перейменування вулиці Сурікова, які після опрацювання робочою групою виносяться на етап голосування: 

• Вул. Василя  Волкова. Василь Олексійович Волков (1840-1907) –  художник-передвижник, фотограф, викладач малювання в Кадетському корпусі, активний діяч культури Полтави кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Працював в різних жанрах – портретному, побутовому, історичному. У співавторстві зі своїм учнем  Леонідом Позеном розробив ескіз надгробка Івана Котляревського (1893 рік). Разом із Григорієм Мясоєдовим є засновником першої художньої школи в Полтаві. Відомі картини: портрети Миколи Ярошенка, Леоніда Позена, полотна «Українець», «Няня», «Гоголь слухає лірника», «Гоголь у Василівці» (за його полотнами й фото реконструйована садиба у Гоголево), «Околиці Полтави», «Стрітенська церква» та інші.
• Вул. Григорія Цисса. Григорій Іванович Цисс (1869-1934) – відомий художник-портретист, учень І.Ю. Рєпіна та із полтавського кола Мясоєдових. У часи гоніння з боку радянської влади через дворянське походження виживав за рахунок  саду-городу. Частина його творів зберігається в Полтавському художньому музеї. У 1920-х – викладач у художніх студіях Полтави. 

  Народився 12(24) квітня 1869 року у місті Рівне, в родині Івана та Мотрони Циссів. Батько був викладачем математики у рівненській чоловічій гімназії. У середині 1880-х рр. сім’я переїхала до Полтави. Тут Григорій навчався в Реальному училищі. Одним із його перших вчителів в галузі мистецтва був відомий художник-передвижник Григорій Мясоєдов. У 1896 р. Григорій Цисс  вступив на навчання до майстерні Іллі Рєпіна в Санкт-Петербурзькій академії мистецтв. Товаришем Г. Цисса в Петербурзі став ще один виходець з України, згодом один із найвідоміших українських митців початку ХХ століття Олександр Мурашко (1875-1919). Олександр Мурашко створив портрет Григорія Цисса, який нині зберігається в Національному художньому музеї України (м. Київ).

            З 1900-го постійно живе і працює у Полтаві. Спочатку жив у прибутковому  будинку Абази,  пізніше побудував власний будинок в провулку Кирпичному №6, де писав портрети рідних, близьких, знайомих. Коло портретованих було досить широке – художники, лікарі, актори, педагоги. Таким чином художник досяг створення справжнього колективного портрета полтавської інтелігенції 1900-1930-х рр. Серед портретованих художник і викладач Василь Волков, вчений-ґрунтознавець Василь Докучаєв, засновник Товариства передвижників Григорій Мясоєдов, артист і режисер Микола Вільшанський, полтавський митець Віктор Магденко, землевпорядник Дмитро Чергинець, художник Павло Горобець, донька завідувача Картинної галереї Олена Бокій та багато інш. Твори свої не продавав, а дарував і вони широко розійшлися Україною.

            Значну увагу Григорій Цисс присвятив створенню образу Тараса Шевченка, виконав ряд портретів Кобзаря: нині один із портретів Т.Г.Шевченка зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві, ще один у  Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.

            У період 1920-х рр. Григорій Цисс викладав малювання в Полтавській студії, виховав цілу плеяду молодих митців, серед яких був і відомий художник Павло Горобець. Завжди займав діяльну позицію в справах культурного життя Полтави. Долучився до організації такої вікопомної в історії міста події,  як заходи на честь відкриття пам’ятника першому класику нової української літератури Івану Котляревському у 1903 р., що отримали значення справжнього свята національної єдності. Важливу роль в цих заходах відіграла й організація Художньої виставки, яку Опанас Сластьон назвав «Першою українською художньою виставкою». Її організатором та експонентом, серед багатьох відомих український майстрів пензля, був і Григорій Цисс.

            Для тодішнього кола полтавських живописців і графіків, а це була досить потужна група – Іван Орлов, Соломон Розенбаум, Марко Брукман, Антон Федоренко, Дмитро Ангельський, брати Бутники, Матвій Донцов, Леонід Векштейн, Павло Горобець, Григорій Цисс став добрим порадником, наставником, вчителем. Здоров’я художника було підірване особистою трагедією, пов’язаною з ранньою смертю всіх трьох власних дітей, тяжко  пережив Голодомор,  помер працюючи за мольбертом 30 грудня 1934 р.

            Нині у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка зберігаються 25 картин Григорія Цисса. Твори митця знаходяться також в таких відомих музейних зібраннях як Національний художній музей України та Національний музей Тараса Шевченка, що є  підтвердженням справжнього визнання полтавського портретиста Григорія Івановича Цисса.

• Вул. Соломона Розенбаума. Соломон Аронович Розенбаум (1885-1941) – "художник світла і тепла"; «Справжній художник! Співак Полтавщини! Просто, без формалістичного кривляння. Поетично. Як звучить колір! Як легко написано! Але ніхто не знає, як це важко. Артист!..» – так про талановитого пейзажиста С.А.Розенбаума казав видатний український художник М.Бурачек. Народився Соломон Розенбаум у Полтаві. Фахову освіту отримав в Одеському художньому училищі (1901-1908), продовжив її в майстерні Івана Мясоєдова (в 1916 році отримав на виставці в Петербурзі  срібну медаль на твір "Полтавська дача Мясоєдова"). У 1920-1930-х викладав малювання у багатьох закладах освіти Полтави, та в художній студії (чимало художників Полтави – його учні). У вересні 1941 р. підготовлені до евакуації  його картини музей не встиг вивезти, й більшість із них  зникла. Того ж року був розстріляний німецькими окупантами.
• Вул. Федора Габелка. Федір Павлович Габелко (псевдонім Ф.Лубенський; 1918- 2017) – художник, громадський і театральний діяч, видавець в Австралії. Народився у родині, висланій із Полтавщини до Казахстану за участь у революційних подіях 1905 р. На початку 1920 року родина повернулася на хутір Гуляївка на Лубенщину. Навчався у школі села Березоточа та на робітфаці Лубенського педінституту. У 1936- 1938 рр. відновив навчання в Харківському інституті кінофікації, потім працював у Маріуполі. Учасник Другої світової війни. Перебував у концтаборі. Після війни емігрував до Австралії. Від 1949 – в Австралії заснував видавництво «Дніпро», видавав церковно-громадський журнал «Наш голос». Був культурно – освітнім референтом Української Громади Австралії, керував вокально-музичною, драматичною і хореографічною студією. У 1950-х   вчителював у т-ві «Рідна школа» в Мельбурні, організував Театр імені Леся Курбаса, заснував Українське австралійське мистецьке товариство імені М.Лисенка, видавництва «Основа» та «Голос громади». Член УРДП (голова крайового комітету, голова Легіону Симона Петлюри). Засновник і видавець журналу «Прозріння» в Мельбурні. Займався малярством, автор портретів Тараса Шевченка і Симона Петлюри, пейзажів і акварелей.