У ході громадського обговорення у формі публічних консультацій від мешканців Полтавської міської територіальної громади надійшли пропозиції щодо перейменування вулиці Гайдаренка, які після опрацювання робочою групою виносяться на етап голосування: 

• Генерала Михайла Крата вул. (Михайло Миколайович Крат (1892-1979) – уродженець Полтавщини, український військовий діяч, генерал-хорунжий. Походив з української старшини Гадяцького полку. Одержав освіту в кадетських корпусах у Полтаві, Сумах і в Петербурзі.  В роки Першої світової на фронті: командував піхотним полком, чотири рази поранений і нагороджений російськими бойовими орденами. Тоді ж одержав сербський орден «Звізду Караґеорґія» 4-го ступеня з мечами. В грудні 1916 року, маючи 24 роки, вже був підполковником, а в 1917 році – полковником. 10-го грудня 1917 року полковник Крат вступив на службу в Армії Української Народної Республіки (УНР). Під час боїв у Києві в січні  1918 р. був помічником начальника оперативного відділу штабу Київської Військової Округи. Пізніше, в роках 1918-1920, брав участь у боях за УНР проти окупаційних військ як червоної армії, так і так званої  «Добровольчої» російської армії генерала Денікіна. Генерал Крат на чолі 8-го Чорноморського полку розгромив на Поділлі денікінський полк і захопив у полон 600 московських вояків. З 16 січня 1919 року – начальник Республіканської дивізії Дієвої Армії УНР. Був начальником оперативного відділу штабу 3 Залізної Дивізії, пізніше і до закінчення Першого Зимового походу — начальником штабу Запорізької дивізії Армії УНР.  Після окупації УНР більшовицькою росією опиняється на еміграції. Мешкав  у Польщі, належав до дирекції Союзу Українських Кооператив у  Холмі. З 1948 р. -  в Англії і США. Брав участь у громадському житті української діаспори. Він є автором книги спогадів про перші визвольні змагання «Козацькому роду нема переводу». Похоронений в США. Вноситься з метою виконання ст.5 п.4 «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті»).
• Дмитра Солов’я вул. (Дмитро Федорович Соловей (1888, Полтавська губернія – 1966, США) – український історик, економіст, статистик, педагог  і публіцист (автор понад 400 праць, а також спогадів про події в Полтаві, на зламі 1910-х/1920-х років, у т. ч. книги «Розгром Полтави»);  діяч кооперативного руху в Полтаві на початку 1920-х років. Після розгрому кооперативних  спілок більшовиками в 1920 р. ув'язнений у Харкові. Дивом уник розстрілу (був в ув’язненні до 1923 р.). У 1923-1925 рр. працював завідувачем відділу економічної статистики у Статистичному Бюро Полтавського губвиконкому і водночас викладав економічну географію України в Полтавському кооперативному технікумі. У 1926-1936 рр. – науковий співробітник кафедри історії української культури в Харкові (пізніше – науково-дослідницького інституту історії української культури імені академіка Д. Багалія; а також керував відділом статистики Української промислової кооперації. У 1936 р. звільнений з роботи «за політичну неблагонадійність».  Тому працював шкільним учителем української мови й літератури (1936-1941 рр.) і директором початкової школи (1942-1943 рр.) у Харкові У 1943 р. виїхав до Львова, де працював в українському кооперативі.  З 1944 на еміграції – в Німеччині (1944-1949) й США.  Дійсний член Української Вільної Академії наук у США. Автор праць: "Голгота України" (Вінніпег, 1953 р.), "Україна в системі совєтського колоніялізму" (1959 р.), "Українська наука в колоніяльних путах" (1963 р.), "Розгром Полтави" (Вінніпег, 1974 р.; перевид. Полтава, 1994 р.).