У ході громадського обговорення у формі публічних консультацій від мешканців Полтавської міської територіальної громади надійшли пропозиції щодо перейменування вулиці Декабристів, які після опрацювання робочою групою виносяться на етап голосування: 

• Кирило-Мефодіївська вул. (в пам’ять про діяльність: 1)  Братів Кири́ла і Мефо́дія – слов'янських просвітників та проповідників християнства, творців кириличної абетки, перших перекладачів богослужбових книг на старослов'янську мову. 2) Кири́ло-Мефо́діївського братства – першої   неформальної організації, що виникла в  Києві наприкінці 1845 року, і ставила завдання піднесення національного руху на українських землях та активізації загальнослов'янського руху).
• Кирило-Мефодіївців вул. (Кири́ло-Мефо́діївське братство – перша українська таємна політична організація, що виникла в Києві наприкінці 1845 року. Була одним з проявів піднесення національного руху на українських землях та активізації загальнослов'янського руху під впливом визвольних ідей періоду назрівання загальноєвропейської революційної кризи  – «Весни народів». Існує точка зору, що братства як  оформленої в політичну організацію спільноти, не існувало: воно було клубом-зібранням українофілів.  До цього руху долучилися  і представники Полтавщини).
• Миколи Костомарова вул.  (Микола Іванович Костома́ров (1817-1885) – видатний історик, етнограф, прозаїк, критик-мислитель, громадський діяч. Належить до української школи письменників-романтиків. Засновник народницького напряму в українській історіографії. Член-редактор Петербурзької археологічної комісії (1860-1885), член Історичного товариства імені Нестора-Літописця, член Московського археологічного товариства, член-кореспондент Петербурзької АН (1876). У 1847 році за участь в українофільському рухові Костомарова арештовують та перевозять з Києва до Петербурга, де він і провів решту свого життя. Там заснував український журнал «Основа». Він залишив після себе багатогранну спадщину: понад 300 історичних досліджень. Наприклад,  1857 році видав працю «Богдан Хмельницький» з історії українського козацтва першої половини та середини XVII століття;  «Гетьманування Виговського» (1862); «Руїна» (1882); «Мазеп»а (1882), а також художні твори: «Українські балади» (1839), п’єси і повісті «Сава Чалий» (1838) ; «Переяславська ніч»  (1841), «Кудеяр» (1875); «Чернігівка» (1881) та інші. Значення Костомарова в розвитку російської та української історіографії можна, без жодного перебільшення, назвати величезним. Ним була внесена і наполегливо проводилася у всіх його працях ідея народної історії. Саме праці Костомарова послужили поштовхом для вивчення історії областей. 8 травня 1992 року постановою Президії НАН України засновано премію НАН України імені М. І. Костомарова, що присуджується  за видатні роботи в галузі історії та історичного джерелознавства).