Перейменування провулку Куликова в місті Полтава

У ході громадського обговорення у формі публічних консультацій від мешканців Полтавської міської територіальної громади надійшли пропозиції щодо перейменування провулку Куликова, які після опрацювання робочою групою виносяться на етап голосування: 

• Євгена  Мишковського пров. (Євген Васильович Мишковський (Мєшковський, 1882-1920) – начальник Генерального штабу Армії УНР. Походив із козацько-старшинського роду на Полтавщині. Любов до України і гордість за своє походження йому прищепила мати. Спершу пішов стежкою священика, потім різко звернув на військову: з відзнакою закінчив Переяславське духовне училище, у Полтавській духовній семінарії вчився водночас із Симоном Петлюрою (1898-99), у січні 1901 пішов на службу до 174-го Роменського піхотного полку.  У кінці 1917 подружжя Мишковських  повернулося до Києва і Євген прийняв рішення послужити молодій щойно проголошеній Українській Народній республіці у будівництві національної армії. Генеральний Секретаріат у військових справах призначив професійного військового до українського Генерального штабу. Вірний військовий присязі на цій посаді залишився і при гетьманові Павлу Скоропадському. Був у складі очолюваної Сергієм Шелухиним української делегації на перемовинах з  Раднаркомом щодо демаркації українсько-російського кордону. Різко негативно ставився до приватних охоронних загонів та каральних експедицій. Під час служби у гетьманській армії принципово не вживав російської мови, а на звернення до нього російською не відповідав і вимагав звертатися українською. На прохання військового міністра Західноукраїнської народної республіки Дмитра Вітовського Головний отаман Симон Петлюра відрядив до Галичини, де  обійняв посаду начальника  штабу Української Галицької армії . Протягом двох місяців вдалося реорганізувати УГА і створити з розрізнених стрілецьких частин три корпуси по чотири бригади в кожному. У лютому 1919 Мишковського призначили начальником штабу Східного фронту. В кінці липня 1919 року Мишковський прийняв командування штабом Волинської групи Дієвої Армії УНР.  22 вересня підпорядковані йому частини вибили російську білу гвардію з Саврані та Кам’януватої. 20 листопада стає начальником штабу Дієвої Армії УНР. На початку грудня 1919 Мишковський захворів на тиф, і його з іншими тяжкохворими вивезли в Рівне, зайняте поляками, з якими Петлюра уклав військовий союз. Разом з ним у цій лікарні лікувалися від тифу і Василь Тютюнник та майбутній провідник ОУН, полковник Андрій Мельник. Після одужання повернувся до української армії на посаду начальника мобілізаційної управи Генерального штабу УНР. У лютому 1920 Петлюра доручив Мишковському формування генштабу нової Української армії УНР, яка спільно з польськими військами мала виступити проти російсько-більшовицьких загарбників. Уранці 6 липня під Чорним Островом більшовицька кіннота Будьонного несподівано атакувала потяг, в якому перебував штаб Армії УНР. Зав’язався запеклий бій. Здавалося б, у безвихідній ситуації начальник штабу Євген Мишковський повів штабних старшин в атаку. З поля бою пораненого Мишковського виніс сотник Андрій Чистосердов. Помер від ран у лікарні Тернополя. Поховали Героя на  Микулинецькому цвинтарі Тернополя. Симон Петлюра посмертно присвоїв йому звання генерал-хорунжого. Вноситься з метою виконання ст.5 п.4 «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті»).
• Івана Рибакова пров. (Рибаков Іван Федотович (1890–1963) – історик, економіст, архівіст. Залишив унікальні щоденники про життя Полтави в 1918-1924 рр. (досі не опубліковані). Народився у зросійщеному тоді Херсоні. Але порівняно недовго працюючи в Полтаві вивчив, вільно володів і писав наукові статті українською мовою; був активістом руху за автокефалію української православної церкви. Вчився на юридичному й історико-філологічному факультетах Московського університету. З 1912 року розпочав педагогічну діяльність. У травні 1919 року переїхав до Полтави де був обраний професором Історико-філологічного факультету. Із серпня 1919-го по квітень 1921 р. керував цим закладом. Ректор Полтавського інституту народної освіти з березня 1922 року до листопада 1923 року. Одночасно керував губернським архівним управлінням. Із 1924 року працював у архівних установах і вузах Москви й Ленінграда. Листувався з М.С.Грушевським).