У ході громадського обговорення у формі публічних консультацій від мешканців Полтавської міської територіальної громади надійшли пропозиції щодо перейменування вулиці Лідова, які після опрацювання робочою групою виносяться на етап голосування: 

• Анатолія Щербака вул. (Анатолій Терентійович Щербак (1939-1994) – живописець, графік, театральний художник, оформлювач експозицій 11 полтавських музеїв. Мешкав на цій вулиці (меморіальна дошка на будинку №11). Анатолій Щербак вважався знавцем історії театрального костюму, сценографії. Успішно працював художником-декоратором у Полтавському обласному музично-драматичному театрі імені М. В. Гоголя. Він – автор композицій у гуаші, темпері й акварелі: «Ранок» (1966), «Шлях на Полтаву» і «Полтавський ландшафт. Опівдні» (1967), «Зимові сутінки» (1967), «На садибі Панаса Мирного», «Похмурий день» (1974), а також зображень класичних споруд і пам’ятних місць Полтави. Особливою сторінкою творчості митця стало оформлення музейних комплексів. Анатолій Терентійович першим в Україні на образно-мистецькому рівні почав створювати експозиції музеїв (літературних, краєзнавчих, військових). Він працював над створенням експозицій літературно-меморіального музею І.П. Котляревського (1969) і садиби письменника Панаса Мирного (1974) у Полтаві, Державного музею театрального, музичного і кіномистецтва України в Києві, на території Києво-Печерської Лаври (1974–1982), заповідників-музеїв – М. В. Гоголя (1984) та А. С. Макаренка (1988) у селах Гоголеве та Ковалівка на Полтавщині, свої задуми здійснював у співавторстві з цілою плеядою талановитих колег-полтавців. Оформив нову експозицію народного краєзнавчого музею у селі Вовчик Лубенського району (1987). У 1988–1992 рр. бригада А.Т. Щербака виконала реекспозицію музею-заповідника «Поле Полтавської битви»).
• Олександра Кулика вул. (Олександр Васильович  Кулик (1953 - 2016, Полтава) – український політик патріотичного спрямування, правозахисник, журналіст і видавець. З 1975 р. працював кореспондентом, у т.ч. газети «Зоря Полтавщини». У 1990 році створив і був головним редактором газети «Полтавський вісник» (тоді -  демократичного й патріотичного спрямування).  У 1994-1998 р. – засновник і головний редактор газети  «Полтавська думка». У 1998-2002 роках - депутат Верховної Ради України (обраний виборцями Полтави і сусідніх районів). Член фракції Народного Руху України, Української Народної партії. Працював у комітеті свободи слова та масової інформації. У 2003 р. повернувся в газету «Полтавська думка», як шеф-редактор, і працював на цій посаді до кінця життя. Проживав на вул. Лідова №7).
• Ново-Кременчуцька вул. (повернути історичну назву "вул. Ново-Кременчуцька" (так вона називалася до 1965 р.).
• Просвіти вул. (у 1918 – 1921 роках ця вулиця була осередком української національної освіти і просвітництва. У будинку №9/12  діяв Учительський інститут, перейменований у 1919 році на Педагогічний. Його директор  Олекса Левитський був одночасно й керівником полтавської «Просвіти»; тут розташовувався  її керівний орган. Під керівництвом О.А. Левитського, та зусиллями інших діячів «Просвіти», був відкритий Історико-філологічний факультет, який у 1919 р. ненадовго, але став Полтавським університетом (його ліквідувала в серпня 1919 року російська окупаційна влада, а в квітні 1921 р. радянська влада об’єднала факультет з педінститутом у Полтавський інститут народної освіти, який діяв до 1930 року). Полтавська «Просвіта» видавала україномовні книги, підручники, займалася українізацією освіти. Але на початку 1920-х була розгромлена радянською владою, та почала відроджуватися в кінці 1980-х років. Крім того, пропонована назва в цілому відзначає явище просвітництва).