У ході громадського обговорення у формі публічних консультацій від мешканців Полтавської міської територіальної громади надійшли пропозиції щодо перейменування вулиці Нахімова, які після опрацювання робочою групою виносяться на етап голосування: 

• Контрадмірала Остроградського вул. (Михайло Михайлович Острогра́дський (1870 -1923) — український військовий діяч, контрадмірал, командувач Чорноморським флотом Української Держави. Народився 21 грудня 1870 року у селі Пашенівка, яке нині належить до Хорішківського старостату Козельщинської селищної ради Полтавської області. Походив зі старовинного українського шляхетсько-козацького роду, з якого колись вийшов гетьман Данило Апостол. У вересні 1884 р. вступив до Морського Училища. Закінчує повний практичний та теоретичний курси, у вересні 1890 р. отримує звання мічмана. У 1904-1906 рр. обіймає посаду старшого офіцера канонерських човнів «Запорожець» та «Кубанець». 6 грудня 1906 р. отримує звання капітана другого рангу. У 1906-1908 рр. командує міноносцем «Жуткий», а у 1908 році стає флаг-капітаном штабу командуючого Окремим Практичним загоном Чорного моря. Того ж таки року стає на чолі канонерського човна «Терець». Ним командує до 1911 року, а пізніше — канонерським човном «Запорожець». З 1912 по 1914 р. Остроградський, вже капітан першого рангу (від 6 грудня 1912 р.) обіймає посаду флаг-капітана штабу начальника бригади лінійних кораблів Чорноморського загону. 28 липня 1914 р. Остроградського призначають командиром крейсера «Пам’ять Меркурія», який щойно пройшов капітальний ремонт. На цій посаді зустрічає Світову війну, яка на Чорному морі розпочалася 29 жовтня 1914 р. 28 листопада 1916 р. стає командиром лінійного корабля «Євстафій». У травні наступного року Остроградського призначають комендантом Севастопольської фортеці, а в червні 1917 р. очолює другу бригаду лінійних кораблів Чорного моря. В Україні тоді уже вирує державотворення, постає Українська Центральна Рада, армія та флот українізуються. 29 квітня 1918 р., Чорноморський флот проголосив себе українським та підняв український жовто-синій прапор, надіславши до Києва відповідне повідомлення. Михайло Остроградський. Він зайняв чітку і тверду позицію щодо відродження державного флоту України. Загалом під українським прапором і командою уродженця Полтавщини залишилася більша частина флоту, а саме: 7 лінійних кораблів, 3 крейсери, 12 есмінців, 15 підводних човнів, 5 плавучих баз, 3 допоміжних крейсери, низка транспортних та допоміжних кораблів. В уряді Директорії УНР Остроградський отримує 14 грудня призначення на пост Товариша (себто заступника) Морського Міністра та завдання зорганізувати в Одесі підпільну боротьбу українських старшин та вояків, а також захист дипломатичних інтересів УНР. 17 квітня 1920 р. Михайла Остроградського призначають командуючим Чорноморським флотом Армії УНР, а також морським аташе при румунському уряді. Симон Петлюра надав йому широкі повноваження: доручав разом з послами УНР, а також особисто входити з заявами до окремих міністерств, утворювати при дипломатичних місіях УНР в Румунії, Болгарії, Туреччини воєнно-морські секції, затверджувати та розв’язувати договори з найму, оренди, купівлі, продажу та ремонту різних плавзасобів, утворювати демобілізаційні комісії та мобілізовувати з дозволу Уряду торгівельні судна. Перебуваючи у Бухаресті, Остроградський намагався домовитися з представниками Антанти та врангелівцями, прагнучи повернути під українську зверхність кораблі Чорноморського флоту. Після згортання діяльності української амбасади в Бухаресті в 1922 р., Михайло Остроградський залишився в Румунії. Очолював «Товариство для піднесення затоплених військових і торговельних кораблів у Дунаю й на Чорному морі». Однак 30 грудня 1923 р., ще зовсім не старого першого українського командувача флотом спіткала раптова смерть. Як зафіксував сотник Мошинський, адмірал помер від серцевого нападу.  Вноситься Полтавським офісом Українського інституту національної пам’яті з метою належного виконання  ст.5 п.4 «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX ст»).
• Лтави вул. (від другої половини XI століття на місці сіверянського поселення  біля правого  крутого схилу долини Ворскли інтенсифікується життя в поселенні давньоруського часу. Воно стає східним форпостом Переяславської землі Стародавньої Русі – літописною Лтавою. Перша згадка про неї міститься у Іпатіївському літописі.  «Лтава»  - це ще й гідронім  (можливо, в  давні часи так називали  заболочену місцевість, якою тоді була долина Ворскли, особливо її рукав, який у ХІХ столітті мав назву «Рогізна»). Від цього гідроніму й виникла назва літописного міста – попередника Полтави. Ця вулиця розташована біля колишнього русла Рогізної).