У ході громадського обговорення у формі публічних консультацій від мешканців Полтавської міської територіальної громади надійшли пропозиції щодо перейменування вулиці Серьогіна, які після опрацювання робочою групою виносяться на етап голосування: 

• Леоніда Каденюка вул. (Леонід  Костянтинович Каденю́к (28 січня 1951, Клішківці, Чернівецька область – 31 січня 2018, Київ) –  громадянин України з 1996 р. (готувався як астронавт від СРСР і РФ),  льотчик-випробувач 1-го класу, генерал-майор авіації, перший і єдиний астронавт незалежної України (політ на кораблі США «Колумбія» 19.11-05.12.1997 р.; удостоєний медалі "За космічний політ"), народний депутат України 4-го скликання (2002-2006),  приєднався до провладної фракції «За єдину Україну».  Народний Посол України, Герой України (1999), кавалер ордена "За заслуги" III ступеня (2011), кавалер ордена "За мужність" (1998). Почесний громадянин міста Чернівці. Президент Аерокосмічного товариства України, радник Прем'єр-міністра України та Голови Державного космічного агентства України, радник та помічник Президента України з питань авіації і космонавтики).
• Федора Попадича вул. (Федір Миколайович Попадич (1877-1943) – педагог, громадський діяч, фольклорист, диригент і композитор, який плідно працював у Полтаві. Народився в селі Великі Будища (тепер – Полтавського району). Закінчив церковнопарафіяльну школу, співав у архієрейському хорі в Полтаві до 15-літнього віку. Згодом почав самотужки вчитися грі на скрипці та відвідувати відкриті у 1896 році приватні музичні класи Феофанії  Базилевич. Незабаром його запросили помічником регента архієрейського хору та викладачем хорових курсів. 1904-го року стає студентом  щойно відкритого музичного училища Ахшарумова (нині – Полтавський коледж мистецтв ім. Лисенка). Від 1913 року Попадич – керівник хорової капели «Боян». Викладав співи та музику в 1-й полтавській чоловічій гімназії, у Полтавському інституті шляхетних дівчат та в приватних гімназіях. У часи Української революції 1917-21 рр., зокрема в період гетьманату Павла Скоропадського (від квітня 1918 року) – керівник Полтавського українського національного хору (згодом Полтавська хорова капела). У кінці 1920-х років Попадич видає збірку українських пісень власної обробки й присвячує її М.Лисенку, а також присвячує пам'яті композитора один із найкращих своїх хорових творів «Серце музики» на слова М.Вороного. У квітні 1921 року Федір Попадич стає одним із організаторів Музичного товариства імені М.Леонтовича. З 1925-го художній керівник Полтавської капели бандуристів. Одночасно Федір Михайлович викладає в музичному училищі техніку диригування, а з 1928-го по 1933-й обіймає посаду директора, особисто підтримував  композитора і бандуриста Григорія Китастого, котрий у той час навчався в училищі. Федір Попадич є автором композицій «1905 рік», «Якимівська трагедія», канту «Величає душа моя Господа», маршу «Кроком крицевим», вокальних творів та обробок народних пісень. Через переслідування більшовицькою владою (після чергового арешту),  в 1934 р. змушений був залишити Полтаву).