Кондратенко Степан Федорович (1906-1942) – секретар Полтавського підпільного обкому КП(б)У. Оскільки наприкінці обіймав посаду секретаря, що вважається керівною посадою в комуністичній партії, то вулиця, названа в його честь, підлягає перейменуванню відповідно до Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".

Питання:

У ході громадського обговорення у формі публічних консультацій від мешканців Полтавської міської територіальної громади надійшли пропозиції щодо перейменування вулиці Степана Кондратенка, які після опрацювання робочою групою виносяться на етап голосування: 

• Вокзальна вул. (нова назва вулиці пропонується за її  розташуванням  біля залізничного  вокзалу (Київського).
• Юрія Колларда вул. (Юрій Жерардович Коллард (1875-1951) залізничник, діяч УНР, письменник. Його батько Жерар Коллард був бельгійцем, який працював інженером-агрономом в Україні, де одружився з матір'ю Юрія, що походила зі старого козацько-шляхетського роду. Середню освіту здобув у Полтаві, де долучається до українського руху, знайомиться із Симоном Петлюрою. Стає співзасновником «Харківської Української студентської громади». Ця організація на  початку 1900 року стала родоначальницею Революційної української партії, ідеологом якої був Микола Міхновський. Ведучи активну політичну діяльність Коллард зумів закінчити інститут і одержати диплом інженера-технолога. За часів УЦР очолював управління залізниць, за гетьманату обіймав  керівні посади в Залізничному відомстві, при Директорії УНР очолював міністерство шляхів. З 1921 р. в еміграції. Разом з урядом УНР, переїхав до Відня. В 1921–1926 роках переїхав до Чехословацької Республіки. Працював при Земському уряді на Закарпатті. Звільнений за політичними мотивами (як український націоналіст). Переїздить на Моравію, де працював у різних містах, аж поки в 1935 році не зупинився в Брно. На чехословацьких теренах громадської діяльності не полишає. Як один з керівників Союзу визволення України, стає співзасновником Легії українських націоналістів. До 1939 року опікується місцевою Студентською Громадою в Брно та Українською Громадою, іншими суспільно-громадськими організаціями української еміґрації в Чехословаччині. Був заступником голови Центральної управи Української Громади в ЧСР. На початку 1945 року, перед наступом більшовиків, виїхав з Чехословаччини до Німеччини. Помер 3 січня 1951 року в Аугсбурзі. Автор мемуарів «З юнацьких років» (1930), «Спогади з минулого» (1931) та інших. Вноситься керівником  Полтавського офісу Українського інституту національної пам’яті  з метою належного виконання ст.5 п.4 «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті»).