Перейменування провулку Суворовського в місті Полтава

У ході громадського обговорення у формі публічних консультацій від мешканців Полтавської міської територіальної громади надійшли пропозиції щодо перейменування провулку Суворовського, які після опрацювання робочою групою виносяться на етап голосування: 

• Григорія Нудьги пров. (Григорій Антонович Нудьга (1913–1994) - український літературознавець, фольклорист, етнограф, культуролог, письменник, кандидат філологічних наук, член Наукового товариства імені Шевченка, кількох міжнародних наукових організацій із вивчення усної народної поетичної творчості, народних та літературних пісень, збирач і публікатор фольклорних творів, численних записів кобзарського співу, автор і редактор-упорядник понад 40 книжкових видань (монографій, брошур, антологій, збірників), майже 300 статей. Учений започаткував досі не перевершене вивчення української пісні в міжнародному контексті  («Українська дума і пісня в світі: у 2 кн.», Львів, 1997–1998). Життя Григорія Нудьги тісно пов’язане з  історичною Полтавщиною та Полтавою. Закінчив Гадяцький педагогічний технікум (1929–1931); працював старшим викладачем кафедри української літератури Полтавського педінституту (грудень 1938 – червень 1941); ініціював створення музею Панаса Мирного, разом з однодумцями збирав необхідні для цього документи, вивчав архіви письменника, уклав план експозиції, проводив тематичні екскурсії для студентів і громадськості. Учасник Другої світової війни, військовополонений. У 1942–1943 роках, утікши з полону, працював дроворубом, потім викладачем у школі лісництва в селі Зінці Полтавського району. З 1943 р. знову на фронті, відзначений трьома медалями. Жертва сталінських репресій.  Після арешту в травні 1945 року був відправлений до Полтави, де 8 серпня 1945 року його засудили за «націоналізм» – до 10 років виправних робіт у таборах місцевого ув’язнення, поразки в правах на 3 роки, конфіскації майна; після спроби перегляду справи 1947 року був відправлений на Колиму (судимість знято 1954 року,  реабілітовано 1967 року).
• Федора Лизогуба пров. (Федір Андрійович Лизогуб (1851-1928) впродовж 15 років очолював Полтавське губернське земство (1901-1915). Походив зі старовинного шляхетського старшинського роду Лизогубів, що мали землі в Полтавській і Чернігівській губерніях. З козацького роду, пов’язаного із Гоголями та Скоропадськими, одним із предків був гетьман України Петро Дорошенко У 1897 році Лизогуба призначають почесним мировим суддею Лохвицького повіту». 1901 року обраний головою Полтавської губернської земської управи, очолював її 15 років і чимало на Полтавщині зробив для української культури. Сергій Грабовський у тематичному матеріалі на сайті радіо «Свобода» висловився так:«він був українцем, свідомим українцем – уся його земська діяльність була присвячена українській справі». Меценат ініціював видання творів Івана Котляревського та спорудження йому пам’ятника. «Відкриття пам’ятника Котляревському в Полтаві, на яке прибули всі свідомі представники тодішнього українства 1903 року, – це організаційно цілковита заслуга голови Полтавського губернського земства Федора Лизогуба, як і багато інших справ», – підкреслює у цій же статті на сайті радіо «Свобода» професор і письменник Максим Стріха. Ініціював будівництво в українському стилі приміщення губернського земства (проект В. Кричевського), збір коштів на спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку в Києві. Також долучився до створення в Полтаві міського музею, фінансував діяльність Школи художнього промислу у Миргороді. Ініціював спорудження в Полтаві будинку земства в стилі українського модерну. Нині тут розміщується відомий містянам та тисячам вітчизняних й закордонних туристів обласний краєзнавчий музей імені Василя Кричевського, фасад будівлі якого є одним із знакових українських символів Полтави. А ще, як з’ясували дослідники у фонді № 755 (опис 3, справа 594) Державного архіву Полтавської області, регулярно листувався з провідними інтелектуалами-українофілами, приміром, із Михайлом Грушевським. У листах Лизогуб обговорював питання збору коштів на відкриття у Полтаві пам’ятника Тарасові Шевченку. У 1917 році долучився до роботи Генерального Секретаріату Української Центральної Ради – працював консультантом із земельних питань. А після приходу гетьмана Павла Скоропадського до керма Української держави стає одним із чільних її діячів. Третього травня 1918 року гетьман призначив Лизогуба міністром внутрішніх справ Української держави, а вже через тиждень – головою Ради Міністрів. 8 липня 1918 року Лизогуб відмовився від посади міністра та зосередився на керівництві урядом. Коли гетьман взяв курс на союз з білогвардійцями, на знак протесту залишив урядування. Помер в еміграції).