У ході громадського обговорення у формі публічних консультацій від мешканців Полтавської міської територіальної громади надійшли пропозиції щодо перейменування пров. Берлінського, які після опрацювання робочою групою виносяться на етап голосування: 

• Пров. Академіка  Брауде. Семен  Якович  Брауде (1911-2003) – видатний український фізик і радіоастроном,  Академік АН УРСР (з 1958). Народився 28.01.1911 року в Полтаві, жив на вул. Стрітенській. Закінчив школу №3 (1925) та індустріально-технічну профшколу, отримавши кваліфікацію обмотувача електромашин (1927), працював електромонтером. 1928 року вступив до Фізико-хімічного-математичного інституту в Харкові (зараз ХНУ імені В.Н.Каразіна), після закінчення якого (1932) працює в Українському фізико-технічному інституті Академії наук УРСР. Основним напрямком науковій діяльності Семена Брауде було дослідження в галузі надвисоких частот та поширення радіохвиль на поверхні землі, а також над морською поверхнею. Піонер досліджень з радіо-океанографії. Фундатор та багаторічний лідер харківської школи радіоастрономів світового виміру. Він створив перший у світі радіолокатор, який визначав усі три координати повітряної мішені: як азимут і похилу дальність до неї, так і висоту її польоту. Також вперше були застосовані і морські радіолокатори. Радіолокатор пройшов успішне випробування в часи Другої світової війни, а Брауде одержав Сталінську премію (1952). Учений також є автором радіотелескопа УТР-2 (Український телескоп радіохвильовий), один з них розташований поблизу Полтави. У 1978 році, разом з науковцями Полтавської гравіметричної обсерваторії Брауде розпочав співпрацю по створенню радіоінтерферометра «Уран», що було завершено у 1992 році (біля с. Степанівка Полтавського району). З допомогою цих телескопів були виміряні параметри руху та радіус орбіти Землі. Цей комплекс визнано об’єктом національного надбання. Астрофізика, завдячуючи відкриттям Брауде одержала важливу інформацію про процеси в космічній плазмі. «Радіовікно, відкрите ученим, й нині вабить у таку космічну далечінь, куди світло – найпрудкіше, що є у всьому світі, може дістатися лише за мільярди років» (В.Смирнов). Помер Семен Якович Брауде 1 липня 2003 року в Харкові, там і похований. Іменем Брауде названа Мала планета Сонячної системи № 18119 (2000). Президією НАН України засновано премію імені С. Я. Брауде (2007).
• Пров. Володимира Павлюченка. Володимир Євгенович Павлюченко (1920-2008) — український живописець і графік, художник-фронтовик. Народився у Полтаві на цьому провулку. Навчався в школі №10; спеціальної освіти не мав, але відвідував художню студію при будинку народної творчості, де навчали відомі на той час у місті майстрів пензля (як учителя, він згадував С.Розенбаума). Рядовим зв’язківцем пройшов дорогами війни від Полтави до Волги і від Сталінграда до Праги. У повоєнний час багато працював як художник-оформлювач (зокрема, театральних вистав), часто публікувався у місцевій періодиці (працював як художник-ретушер). Серед найвідоміших робіт – серія картин на військову тематику («Проліски. 1945 рік»  – картина 1974 року, яка принесла художнику заслужене визнання далеко за межами Полтави і навіть України, адже розтиражована в численних репродукціях, листівках і каталогах, серед яких і виданий ЮНЕСКО; епічне полотно  «Визволення Полтави» тощо),  характерні для радянських часів портрети героїв праці і ветеранів війни. Є на його полотнах і полтавські краєвиди, вулиці міста.
• Пров. Майка Йогансена. Майк Йогансен (ім’я при народженні – Михайло Гервасійович, 1895, м. Харків  –1937, м. Київ) – український письменник, поет, лінгвіст-поліглот, викладач, науковець, критик, перекладач німецько-латвійського походження, критик російського імперіалізму, прихильник політики українізації. Один із найбільш яскравих українських літераторів.  Фундатор та співзасновник літературної спілки «Гарт», об’єднання ВАПЛІТЕ, Спілки письменників України. Жертва сталінських репресій тоталітарного комуністичного режиму, належить до «Українського розстріляного відродження». Проживав і працював у Полтаві в 1918 році (доцент  Полтавського історико-філологічного факультету – Українського університету в Полтаві). Автор роману «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших» (1925) – першого україномовного бестселера тиражом понад 100 тисяч екземплярів та отримав популярність в Україні та закордоном. Майк Йогансен досліджував говірки у Шишаках, використовуючи матеріали експедиції на Полтавщині, створив підручник української мови з метою нейтралізації наслідків політики русифікації. Брав участь у підготовці проєкту українського правопису в 1928 році. Займався активною перекладацькою діяльністю творів Г. Велса, Е. По, В. Шекспіра, Ф. Шиллера українською мовою. У 2015 році 120-тиріччя українського прозаїка і перекладача Майка Йогансена відзначалося на загальнодержавному рівні.
• Пров. Петра Григоренка. Петро Григорович  Григоренко (1907 – 1987) — правозахисник, дисидент, уродженець українського Приазов’я. Член-засновник Московської та Української Гельсінської групи. Виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів. Від 1931 по 1964 рік – на військовій службі; учасник Другої світової війни, генерал- майор радянської армії, доктор військових наук, викладач  військової академії. У 1964 році за легальну правозахисну діяльність розжалуваний у рядові і позбавлений усіх державних відзнак. Перебував у радянських тюрмах, психлікарнях, де намагали зламати психіку дисидентів. Із 1977 року проживав у США.
• Пров. Полковника Лазуренка. Степан  Савич Лазуренко (1892 -1969)- військовий діяч, полковник Армії УНР (в еміграції), командир першої регулярної  військової одиниці української армії доби УНР – козацького полку ім. Богдана Хмельницького, уродженець міста Гадяча.Повернувшись до України з фронтів Першої світової війни, штабс-капітан Лазуренко взяв активну участь у творенні національного війська. Був одним із засновників Богданівського полку (травень 1917 р.). Після розформування частини служив курінним у Дорошенківському полку Запорозької дивізії. У березні 1918 р. брав участь в боях проти більшовиків на території Полтавщини. Після того, як у Полтаві Запорозька дивізія була розгорнута в корпус, а Богданівський курінь — в полк, командував другим куренем богданівців. Взимку 1918–1919 рр. захищав від більшовиків північно-східні рубежі України. Тривалий час вважалося, що з кінця 1919 року, після видужання від тяжкого захворювання, він емігрував.  За новішими даними, переховувався в Україні до 1944 р., після чого емігрував.  Із 1948 р. проживав у США. Брав активну участь у громадському житті української діаспори, співпрацював з часописами "Тризуб", "Прометей". Залишив спогади про рідний Богданівський полк, зустрічі   з Симоном Петлюрою.