У ході громадського обговорення у формі публічних консультацій від мешканців Полтавської міської територіальної громади надійшли пропозиції щодо перейменування вулиці Горького, які після опрацювання робочою групою виносяться на етап голосування: 

• Вул. Братів Тютюнників. Григорій Михайлович Тютюнник (1920-1961) народився у селі Шилівка  Зіньківської міської громади на Полтавщині в селянській родині (репресованих радянською владою в 1930-х). До перших спроб віршування він вдався, навчаючись у Зіньківській десятирічці. У 1938 р. вступив до Харківського університету, але навчання не завершив – почалася війна. Добровольцем пішов на фронт, двічі був тяжко поранений. У повоєнні роки працював учителем, згодом – літературним співробітником, редактором прози у львівському журналі «Жовтень».  Григорій Тютюнник щиро любив полтавський край та його людей, щоліта приїздив у рідне село Шилівку, де жив кілька місяців, мандрував сусідніми селами та приглядався до селян, майбутніх героїв своїх творів. Вершиною творчості Григорія Тютюнника є роман «Вир», що яскраво та реалістично описує життя українського села в першій половині ХХ століття. Поява цього твору стала справжньою літературною подією, яка засвідчила поступове, але неухильне одужання й відродження національної словесності після того удару, якого завдали їй десятиліття сталінського фізичного та ідеологічного терору. За роман «Вир» Григорій Тютюнник у 1963 р. був відзначений Шевченківською премією (посмертно).  Григір Михайлович Тютюнник (1931-1980) — брат  по батькові Григорія Тютюнника;  український  письменник-прозаїк, перекладач, педагог. Представник покоління шістдесятників. Лауреат премії імені Лесі Українки (1980, за повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко в степу»; 1979), Державної премії імені Тараса Шевченка (1989, посмертно) за «Твори» у двох томах. Його твори вирізнялися колоритним зображенням побуту сучасного села, рідкісним знанням мови та психології народу, соковитим гумором. Автор збірок новел «Зав'язь» (1968), «Деревій» (1969), «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжок для дітей «Ласочка» (1970), «Лісова сторожка» (1971), «Степова казка» (1973).
•  Вул. Валер’яна Підмогильного. Валер'ян (Валеріян) Петрович Підмоги́льний (1901, Дніпропетровська область —1937, Сандармох, Карелія) — український письменник і перекладач, один з найвизначніших прозаїків українського «Розстріляного відродження». Жертва Сталінських репресій. У  1910—1918 роки навчався реальному училищі, потім на математичному та юридичному  факультетах Катеринославського університету (тепер -  місто Дніпро), який так і не закінчив. Друкуватися почав ще з школи під псевдонімом Лорд Лістер. У шкільному журналі він публікував свої пригодницькі оповідання. 1917 року було написане оповідання «Важке питання». 1919 року написав оповідання «Добрий Бог», «Гайдамака», «Пророк», «На селі» та опублікував оповідання «Ваня» та «Старець» у катеринославському збірнику «Січ». До першої збірки Підмогильного, яка була опублікована 1920 року й мала назву «Твори Т. 1», увійшло 9 оповідань: «Старець», «Ваня», «Важке питання», «Пророк», «Гайдамака», «Добрий Бог», «На селі», «На іменинах», «Дід Яким». Літературна діяльність переривалась вчителюванням, працею у видавництвах. З 1921 р. працює в Києві і поблизу нього. У 1922 році виходить книжка оповідань «В епідемічному бараці». 1924 року вийшла друком книжка Підмогильного «Військовий літун», а 1926 року — окреме видання повісті «Третя революція». Разом з Євгеном Плужником у 1926—1927 роках він підготував два видання словника «Фразеологія діловоï мови», працював над сценарієм фільму «Коломба».1927 року була опублікована збірка оповідань «Проблема хліба». 1928 року у Харкові виходить друком роман  «Місто». 1932 року переїхав до Харкова, переважно, займався перекладом творів європейських класиків українською мовою. 8 грудня 1934 року Валер'яна Підмогильного було заарештовано зі звинуваченням в «участі у роботі терористичної організації». Без свідків і адвокатів  виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР 27-28 березня 1935 року засудила Валер'яна Підмогильного та інших заарештованих у цій «справі» на термін «десять років з конфіскацією особистого майна». Невдовзі Підмогильний був доправлений до Соловецького табору особливого призначення. 3 листопада 1937 року до двадцятилітнього ювілею Жовтневої революції особлива трійка УНКВС винесла новий вирок: «Розстріляти»…. Реабілітований у 1956 році.
• Вул. Василя Короліва-Старого. Василь Костянтинович Королів-Старий – письменник, художник, один із членів Української Центральної Ради. Народився в селі Ладин  Прилуцького повіту Полтавської губернії в 1879 році. Походив із родини священика (батько тривалий час був настоятелем Свято-Троїцької церкви у Диканьці, тому один із псевдонімів письменника – В. Диканський). Василь закінчив Полтавську духовну семінарію, де познайомився і зблизився з Симоном Петлюрою, з яким пізніше підтримував тісні зв’язки і залишив грунтовну книгу спогадів. Однак після десяти років навчання на богослова Василь вступає до Харківського ветеринарного інституту і навіть видає два посібники з ветеринарії. У1905 році засновнує найбільше й найактивніше в Києві видавництво «Час» (1908–1920), яке видавало бібліографічний місячник «Книгар» за редакцією Василя Короліва- Старого та Миколи Зерова. Працює секретарем редакції газети «Рада», єдиної щоденної громадсько-політичної газети українською мовою в Україні (1906–1914), дописує до газет «Трибуна» й «Відродження». Був одним із активних членів Товариства українських поступовців – таємної позапартійної політичної і громадської організації українців, яка постала в 1908 році , метою Товариства була координація українського національного руху і його захист від наступу російського уряду і російського імперіалізму. Саме від ТУПу в березні 1917 року Королів був обраний до складу членів Української Центральної Ради. 1919 року Василь Королів-Старий був відряджений із дипломатичною місією УНР до Праги. Через окупацію УНР більшовицькою Росією більше не повертався на батьківщину, залишився емігрантом, але чехословацького громадянства не прийняв: до останнього дня залишався громадянином УНР. В еміграції Василь Королів-Старий багато пише, зокрема і для дітей. Малював ікони та розписував церкви. Останньою книгою Василя Короліва стали спогади «Згадка про мою смерть». На початку грудня 1941-го письменник поїхав на кілька днів у Прагу, щоб забрати книжки та листівки з друкарні, зупинився у друзів. Повернувся 11 грудня і просто на порозі помер. Лікарі констатували серцевий напад.
• Вул. Олега  Ольжича. Олег Ольжич (літературний псевдонім Олега Олександровича Кандиби). Народився в 1907 р. у Житомирі. Син відомого українського поета Олександра Олеся. Політичний і громадський діяч – борець за незалежність України у ХХ столітті; вчений – археолог, поет, публіцист.. Член ОУН з 1929 року. Очолив культурно-освітню референтуру Проводу українських націоналістів у 1937 році. У 1938-1939 роках –  один із керівників Організації народної самооборони «Карпатська Січ» у боротьбі проти угорських окупантів. Очолював Революційний Трибунал Організації українських націоналістів (ОУН) (1939–1941). У 1941 – 1944р.р. за дорученням Голови ОУН полковника А.Мельника керував легальною і підпільною діяльністю ОУН (м) на окупованих гітлерівцями теренах України – в Центрі і на Сході: ініціював створення Української національної ради (05.10.1941р.) для захисту інтересів населення України перед окупаційною німецькою владою, через своїх соратників – оунівців створив вертикаль адміністративної влади майбутньої незалежної України (сільські/міські управи, обласні ради, УНРада), сприяв культурному відродженню й українській державності через громадські організації і газети, організував популяризацію ідей українського націоналізму. У травні 1944 року арештований гестапо у Львові. В червні 1944 року замордований гестапівцями в концтаборі Заксенхаузен.
• Вул. Поля  Половецького. Поль  Половецький (це літературний псевдонім Полікарпа Порфировича Плюйка, народився  1903 р. на Лохвиччині – помер  1979 р. в США) – громадський діяч, поет, інженер, математик, професор, видатний дослідник Голодоморів в Україні, діяч діаспори. Народився в селянській родині з козацьким корінням. Вищу освіту здобув 1930 року в Київському інституті інженерів шляхів сполучень. Працював на Томській залізницй в Сибіру, що був усіяний концтаборами, наповненими майже виключно українцями. У 1935 він опинився в Україні. «В спустошеній (голодом 1933 р.), в знекровленій (терором після процесу СВУ), коли в Києві (уже столиці України) ніде не можна було почути навіть слова українського». Працював в «Київтранспроекті», переслідувався керівництвом за те, що розмовляв лише по-українськи. Влітку 1941 не захотів евакуюватися на Урал. У жовтні 1941 став учасником установчих зборів ВУНРади – найвищого представницького органу українського народу перед окупаційною німецькою владою; разом із Федором Борківським, Кирилом Осьмаком та ще трьома однодумцями представляв Полтавщину у складі ВУНРади. З 1945 працює вчителем математики в українській гімназії у таборів утікачів у Західній Німеччині. У 1950 емігрує до США. У 1958-1959 роках у співавторстві з математиком Михайлом Цяпою (колишній вояк дивізії «Галичина») створили англо-російський математичний словник (виданий 1961 року). Свої літературні і публіцистичні твори, наукові розвідки на еміграції проф. Полікарп Плюйко підписував псевдонімом Поль Половецький. Відстоював тезу про окремішність української мови від російської. В українських газетах і видавництвах Канади, США, Бразилії, газеті «Наша Батьківщина», Торонто, було опубліковано низку його творів: 1974 – коротка автобіографія «Мій родовід», 1965 – історична поема-сатира «Цар Премудрий Саривон», 1966 – «Проти течії», праці-роздуми на соціально-політичні теми, 1978 – лірика, сатира «Над безоднею», «Геєна огненна», багато поезій. Поль Половецький одним з перших почав досліджувати Голодомор 1932-1933 років. Матеріалом були власні спостереження, архіви американських газет. В своїй праці «Співучасники Сталіна в голодовому народовбивстві 1933 року» від писав: «… події, що відбувалися на початку 30-х років на українських землях… - найбільший, найогидніший злочин з арсеналу всіх злочинів, будь-коли утворених в історії людства… Голодоморний злочин, вчинений безбожницькою Москвою, піддається загальному засудженню і прокляттю…» Професор Половецький (Плюйко) чи не вперше назвав голод 1932-1933 років «масовим голодовим народовбивством українськоїнації» та відверто вказав на причини, наслідки та справжніх винуватців цієї найбільшої і найжорстокішої трагедії світу в минулому столітті, яка може бути порівняна людством за кількістю загиблих лише із жертвами двох світових воєн. 15 мільйонів замордованих голодом на своїй землі українських селян – такі останні дані наукових експертиз. Професор Половецький довів, що Голодомор 1932-1933 років в підсовєтській Україні був актом тотального, жахливого і тривалого геноциду української нації. Він був організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932-1933 роках шляхом створенн штучного масового голоду, який був спрямований саме проти української нації, для «зміни етнічного матеріалу» (як сказав один із поплічників Сталіна в Україні). Як вірний і люблячий син свого народу Поль Половецький підходив до вивчення і висвітлення історії приниженого і знеславленого ворогами українського народу з вершин історії рідного краю, правдивої і далекоглядної політичної думки, з ґрунтовних досліджень та завжди принципових засад.