У ході громадського обговорення у формі публічних консультацій від мешканців Полтавської міської територіальної громади надійшли пропозиції щодо перейменування вулиці Крамського, які після опрацювання робочою групою виносяться на етап голосування: 

• Вул. Анатолія Щербака. Анатолій Терентійович Щербак (1939-1994) – живописець, графік, театральний художник, оформлювач експозицій 11 полтавських музеїв. Анатолій Щербак вважався знавцем історії театрального костюму, сценографії. Успішно працював художником-декоратором у Полтавському обласному музично-драматичному театрі імені М. В. Гоголя. Він – автор композицій у гуаші, темпері й акварелі: «Ранок» (1966), «Шлях на Полтаву» і «Полтавський ландшафт. Опівдні» (1967), «Зимові сутінки» (1967), «На садибі Панаса Мирного», «Похмурий день» (1974), а також зображень класичних споруд і пам’ятних місць Полтави. Особливою сторінкою творчості митця стало оформлення музейних комплексів. Анатолій Терентійович першим в Україні на образно-мистецькому рівні почав створювати експозиції музеїв (літературних, краєзнавчих, військових). Він працював над створенням експозицій літературно-меморіального музею І.П. Котляревського (1969) і садиби письменника Панаса Мирного (1974) у Полтаві, Державного музею театрального, музичного і кіномистецтва України в Києві, на території Києво-Печерської Лаври (1974–1982), заповідників-музеїв – М. В. Гоголя (1984) та А. С. Макаренка (1988) у селах Гоголеве та Ковалівка на Полтавщині, свої задуми здійснював у співавторстві з цілою плеядою талановитих колег-полтавців. Оформив нову експозицію народного краєзнавчого музею у селі Вовчик Лубенського району (1987). У 1988–1992 рр. бригада А.Т. Щербака виконала реекспозицію музею-заповідника «Поле Полтавської битви»).
• Вул. Андрія Сербутовського. Андрій Андрійович  Сербутовський  (1923-2006) – заслужений художник України (1994); народився, жив і помер у Полтаві. Складні історичні умови пори його творчого становлення, тяжка ноша вихідця з родини «ворога народу», Друга світова війна, учасником якої він був, стали на перешкоді до здобуття омріяної художньої освіти. Опановувати мистецтво пощастило при дружній підтримці полтавських художників. А запорукою успіху стала наполеглива, вдумлива праця та неабиякий природній хист. З моменту демобілізації та повернення до Полтави (1947р.) і до останніх днів Андрій Андрійович Сербутовський постійно знаходився в епіцентрі культурного життя міста. З 1948 р. працював художником Полтавського міськпромкомбінату (згодом Полтавського обласного товариства художників), того ж року розпочав виставкову діяльність. Член спілки художників України з 1961 р.  Був першим головою створеної у 1970 р. Полтавської обласної організації спілки художників України. Працював у жанрах: портрет, натюрморт, пейзаж. Твори знаходяться в музеях України: Полтавському краєзнавчому музеї, Полтавському художньому музеї та у приватних зібраннях.
• Вул. Івана Крамського. Іван Миколайович Крамський (1837-1887) — художник-портретист українського походження, теоретик образотворчого мистецтва, засновник Артілі художників (1865), один з організаторів та керівник Товариства пересувних виставок (1870), академік живопису. Народився в козацькій  слободі Нова Сотня, яка знаходилася тоді на околицях міста  Острогозька Воронезької губернії (на етнічній українській Східній Слобожанщині), в звичайній хатці-мазанці з очеретяним дахом на типовій українській вуличці. У 1857 р. вступив до Петербурзької академії мистецтв, але в 1863 р. змушений був залишити її через свій бунтівний характер. Пише портрети на замовлення, стає визнаним майстром цього жанру. Всього у художньому доробку більш 430 портретів сучасників: від царських персон – до Тараса Шевченка і Григорія Мясоєдова. Перлиною доробку майстра стала картина “Невідома”.
• Вул. Миколи Пимоненка. Микола Корнилович Пимоне́нко (9 (21) березня 1862, Київ, Київська губернія, Російська імперія — 26 березня (8 квітня) 1912, Київ, Російська імперія) — український художник-живописець, академік живопису Петербурзької академії мистецтв, член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику. Видатний український художник-жанрист. Зробив значний внесок у створення національної школи реалістичного мистецтва.
• Вул. Художників-бойчукістів. Бойчукісти — плеяда художників-монументалістів, учнів і послідовників Михайла Бойчука, представників «красного мистецтва» і «красної культури» 1920х-1950х рр., мистецтво яких вплинуло на світогляд, мистецтво і культуру радянської епохи, зокрема радянського українства. Михайло Львович Бойчу́к (1882, Тернопілля – 1937) — художник світового рівня, основоположник українського монументального мистецтва, заснованого на національних традиціях. Один із фундаторів та професор Української державної академії мистецтв у 1917 році, при якій заснував художню школу монументального мистецтва. Об’єднав талановитих малярів-монументалістів, які сформували школу бойчукістів. Михайло Бойчук отримав європейську освіту, опановуючи малярство у Відні, Кракові, Мюнхені, Парижі. Його творчість просякнута прагненням відродити мистецьку традицію на основі візантійського фрескового живопису та традиціях Давньої Русі. Він ілюстрував книги, провадив реставраційні роботи у Львові, в усипальниці родини Розумовських і давнього іконостасу в їхній церкві у Лемешах (на Чернігівщині), відновлював фрески Софійського собору в Києві та Успенського в Чернігові, створював нові фрескові ансамблі. Працював над художнім оформленням вистав Леся Курбаса. Разом з учнями здійснив розписи Луцьких казарм у Києві. Жертва російсько- комуністичних репресій:13 липня 1937 року Михайла Бойчука розстріляли у Києві. Через декілька місяців потому така ж доля спіткала його дружину. Майже усі його учні були репресовані. Більшість робіт знищено, навіть спалено ескізи.  Бойчукісти:  Василь Седляр, Іван Падалка, Лесь Лозовський,  Т. Бойчук, О. Павленко, Антоніна Іванова, О. Сахновська, Марія Трубецька, Іван Липківський, Н. Іванченко, Р. Лісовський, Н. Хазіна (Мандельштам), Онуфрій Бізюков, Віра Бура-Мацапура,  та інші.