У ході громадського обговорення у формі публічних консультацій від мешканців Полтавської міської територіальної громади надійшли пропозиції щодо перейменування вулиці Попова, які після опрацювання робочою групою виносяться на етап голосування: 

• Вул. Гульєльмо Марконі. Гульє́льмо Марко́ні (італ. Guglielmo Marconi;  1874-1937) —  світового масштабу італійський науковець і винахідник («батько радіо»); Нобелівський лауреат у галузі фізики (1909) за роботи з бездротової телеграфії.
• Вул. Родини Пильчикових. Дмитро Павлович Пи́льчиков (1821-1893) – український  громадський і культурний діяч, педагог. 1846 року познайомився з Тарасом Шевченком і деякими членами  Кирило-Мефодіївського братства. Один із ініціаторів створення живого пам’ятника – «Дуба Шевченка» в Полтаві у 1861 р. У 1846-1864 роках  викладав у Полтавському кадетському корпусі; проявив себе як  українофіл. Дмитро Павлович став ініціатором багатьох корисних справ у культурному житті Полтави. Влітку 1873 року Пильчиков, перебуваючи у Львові, став фундатором літературного товариства ім. Т. Шевченка (згодом – наукове Товариство ім. Т. Шевченка), котре існує і донині. Він привіз гроші від Єлизавети Милорадович на організацію Товариства. Після виходу на пенсію жив у Херсоні й Одесі; наприкінці життя мешкав у Харкові. Його син Микола був відомим вченим-фізиком. Микола Дмитрович Пи́льчиков (1857—1908) — видатний український вчений, фізик-теоретик, експериментатор, винахідник. Народився в Полтаві; син викладача Кадетського корпусу і громадського діяча Дмитра Пильчикова (мати рано померла), який до 14-річного віку сам навчав сина. Під керівництвом батька Микола вивчив 7 мов, в тому числі українську та польську літературу. Закінчив  гімназію в Полтаві (1876), та фізико-хімічне відділення Харківського університету (1880); працював там асистентом, доцентом (1887 року М. Пильчиков в Петербурзькому університеті захистив магістерську дисертацію на тему «Матеріали до питання про місцеві аномалії земного магнетизму»). Після затвердження степені магістра з фізики та фізичної географії був відряджений до Франції на два роки для наукового стажування), професор Харківського університету до 1894 року. З 1894 року до 1902 року — професор Одеського (Новоросійського) університету, а з 1902 року до 1908 року — професор Харківського технологічного інституту. Протягом 1899-1900 років він уперше в Україні та Росії здійснив експериментальні дослідження з радіоактивності, чим започаткував нову галузь науки — ядерну фізику. 1890 року  — співзасновник наукового журналу "Метеорологічний вісник». Був дійсним членом Тулузької академії наук та Лондонського Фарадеєвського Товариства, міжнародного Товариства Електриків та інших вчених товариств Австрії, Бельгії, Німеччини, Франції, США. Автор біля 100 наукових праць з геофізики, електрохімії, оптики, радіотехніки тощо. Вперше в світі здійснив  радіокерування об'єктами та електричний запис звуку. Першим в Україні та Росії розпочав вивчення радіоактивності, фото-гальваніки,  Х-променів. Микола Пильчиков — автор понад 25 оригінальних приладів та установок, конструктор фонографа, диференційного ареометра, термостата, сейсмографа, рефрактометра, спектрополяриметра тощо.